До Голови Управи

Мой муж, профессор Черногубов Н.Н., много лет был убежденным поклонником германской расы, германской идеи. В [19]38 г. большевики засадили его в тюрьму, у меня сохранился протокол обвинения, его обвиняли в том, что он вел фаши[ст]скую агитацию, идеализировал фаши[ст]ский строй. По этому делу его приговорили на 4 года в ссылку*. С первых же часов освобождения Киева он не оставил своего рабочего места, как хранитель Лаврских ценностей. Германским временным полевым комендантом сданы были ему ключи от Собора, ризницы и музеев[,] и он нес тяжелый труд в этой военной обстановке. 22/IX горела колокольня. В час ночи ценное многомиллионное собрание** икон и тканей было вынесено из Музея и сложено в кучу в безопасное от пожара место под охраной германцев. На утро Черногубов отправился в комендатуру города просить автомобиль и разрешение передать ценности для хранения в Музей западного искусства***[.] И транспорт[,] и разрешение было дано.

Позднее в Лавре назначена постоянная охрана германцами[,] и Черногубов от Комиссариата Освіти получил назначение на заведывание Собором и ответственное хранение его ценностей и до последнего момента своей гибели призывался германцами для совместной работы. Последний раз 20/Х вечером[,] часов в 7[,] офицер Гестапо вызвал его на допрос арестованных Старовойтов4*[,] которые замазывали купола собора[,] и на которых был письменный донос, что они ложили мины в Собор.

А на утро 21/Х партизаны-бандиты вызвали его стуком в окно из дома, он ушел и погиб5*. Погиб, как солдат на служебном боевом посту.

Как ученый, профессор Черногубов посвятил на служение делу науки 40 лет интенсивного труда: им открыты новые страницы истории изучением древней иконописи. Уже сейчас в воспоминаниях современников уделяется большое внимание личности Черногубова. Автомонография Игоря Грабаря. Воспоминания Валерия Брюсова. Мемуары Андрея Белого6*.

За 24 года своего пребывания на Украине он создал и обогатил музеи Украины художественными сокровищами. Так[,] Харьковская картинная галерея на 2/3 составлена была из экспонатов собрания Харитоненко, спасенного им от расхищения и организованного позднее в музей.

Лаврская ризница в значительной своей части также была обогащена этим собранием.

В последния годы Черногубовым опубликованы были его открытия картин художников Репина, Федотова, Рейнольдса1 и многих других.

Вся жизнь мужа была посвящена бе[с]корыстной2 работе в области искусства, с потерей его я осталась без всяких средств к существованию.

Прошу Вас из уважения к его трудам прийти мне на помощь и назначить мне какую либо пенсию.

Левандовская 8/12 Черногуб-Яковлева

8203

п. Косач4

Києво-Печерська Лавра у часи Другої світової війни. Дослідження. Документи /

Упоряд. Т.М. Себта, Р.І. Качан. – К.: “Видавець Олег Філюк”, 2016. – C. 366–367

КОМЕНТАРІ

*…В [19]38 г. большевики засадили его в тюрьму […] приговорили на 4 года в ссылку… – М. Чорногубов був заарештований 1 жовтня 1938 р. за обвинуваченням в антирадянській агітації (ст. 54-10, ч. І КК УРСР) і контрреволюційній діяльності (ст. 54-7 КК УРСР). У ході слідства обвинувачення за ст. 54-7 КК УРСР було знято і 25 березня 1939 р. Київський обласний суд на підставі ст. 54-10, ч. І (антирадянська агітація) присудив йому 4 роки ВТТ. 11 червня 1939 р. на касаційну скаргу засудженого Верховний суд УРСР ухвалив рішення скасувати вирок Київського обласного суду і звільнити М. Чорногубова (ГДА СБУ, спр. 31281-ФП, арк. 6зв.–7, 61, 83, 87).

**...многомиллионное собрание... – явне перебільшення, скоріше за все, багатотисячне зібрання.

***...разрешение передать ценности для хранения в Музей западного искусства... – М. Чорногубов такий дозвіл, ймовірно, отримав, оскільки 25 вересня 1941 р. він передав на зберігання у Музей західного та східного мистецтва три ікони з Успенського собору КПЛ – храмову чудотворну ікону Успіння Божої Матері, XIV–XV ст., дерево, темпера, 27,7×39,2; ікону Божої Матері Ігорівської, ХІІ ст. (?), дерево, темпера, 38,5×28,7; ікону Св. Трійці московської школи, художник Йоахим Григор[ьєв], 1695 р., дерево, темпера, 26,8×21,6. У листопаді 1942 р. вони були передані Музею російського мистецтва (Каталог произведений Киевского музея русского искусства, утраченных в годы Великой Отечественной войны 1941–1945 гг. (живопись, графика) / Сост. М.Д. Факторович, Е.И. Ладыженская. – К., 1994. – С. 200; док. № 188, 189).

4*...вызвал его на допрос арестованных Старовойтов... – у листопаді 1943 р. жителька Києва Хєнкіна, яка під час окупації Києва 20 червня 1942 р. була заарештована Гестапо за доносом за те, що вона переховувала у себе вдома єврейку, свідчила після визволення міста в НКВС про своє перебування у в’язниці Гестапо по вул. Короленка, 33. Розповідаючи про своїх співкамерниць, вона згадала сім’ю Старовойтових: матір та двох доньок віком приблизно 18 та 24 років. Старшу доньку звали Клава. Всі вони були заарештовані начебто за те, що у них дома збиралися партизани. Крім того, за словами старшої доньки Клави, тут же на Короленко, 33 у чоловічій частині сиділи заарештовані її батько, який до війни і при німцях працював на заводі “Арсенал”, та два старших брати (ГДА СБУ, ф. 11, спр. 937, т. 3, арк. 82зв.–83).

Є ще одна згадка про сім’ю Старовойтових. 21 липня 1942 р. Печерська райуправа надала дитячим яслами № 4 право “…користуватися для потреб ясель безпритульними городами п. Старовойтової та п. Нестеренко (Лавра, Цитадель № 10а), хазяїни яких заарештовані…” (ДАКО, ф. Р-2361, оп. 1, спр. 17, арк. 232). У березні 1943 р. у процесі ліквідації Печерської райуправи частина її справ передавалася до Ярославської райуправи, серед яких були справи: № 61 “Старовойтова К.Д.”, № 65/114 “Старовойтов К.Д.” і № 80 “Старовойтова Анастасія Якимівна” (ДАКО, ф. Р-2361, оп. 1, спр. 45, арк. 9– арк. 9зв.). Можливо, це та сама сім’я, про яку говорить К. Чорногубова-Яковлева.

5*…на утро 21/Х партизаны-бандиты вызвали его стуком в окно из дома, он ушел и погиб… – за спогадами дружини К. Чорногубової-Яковлевої у 1944 р., опублікованими у газеті “Правда Украины”, їх було двоє у німецькій формі, прийшли вони під ранок, у хату не заходили. Як згадував колишній житель КПЛ А. Гуржій зі слів К. Чорногубової, – невідомих було троє: двоє в німецькій формі, а третій у цивільному, які зайшли у квартиру пів на другу ночі, розмова велася російською мовою (Черногубова-Яковлева Е.А. Правда о смерти Н.Н.Черногубова // Правда Украины. – 21.05.1944. – № 98 (7418). – С. 2;опубліковано: Кабанець Є.П. Загибель Успенського собору: міфи й дійсність. Документальне розслідування. – К., 2011. – С. 340–345; Чорногубова К. Життя і смерть М.М. Чорногубова // Україна. – 1944. – № 10. – С. 34–36; Гуржій А. Прорахунок Чорногубова // Пам'ятки України. – 1989. – № 3. – С. 30–32). У червні 1943 р. тіло М. Чорногубова, застреленого у потилицю, було випадково знайдено під час земляних робіт за мурами Лаври поблизу гаражів. Його поховали 26 червня 1943 р. на Байковому кладовищі з відспівуванням у Троїцькій церкві на вул. Великій Васильківській, 51 (Нове українське слово. – 25.06.1943. – № 147 (465). – С. 4; там само. – 1.07.1943. – № 152 (470). – С. 4; опубліковано: Кабанець Є.П. Загибель Успенського собору... – С. 339–340).

6*…Автомонография Игоря Грабаря. Воспоминания Валерия Брюсова. Мемуары Андрея Белого… – Грабарь И.Э. Моя жизнь. Автомонография. – М.–Л.: Республика, 1937. – С. 252–254, 257–260; Белый А. Начало века. – М.–Л., 1933. – С. 168, 385.